Чому мікрорайон Петровський перейменували саме на Яблуневий?

Article top 728х90

Від 17 червня 2015 року в Обухові було перейменовано близько 16 вулиць, мікрорайонів та провулків. І мікрорайон Петровський не став виключенням: його також перейменували назвавши «Яблуневим». А чому саме так? Хочемо ознайомити вас із дуже цікавими спогадами жительки мікрорайону Яблуневий (у минулому Петровського), ветерана педагогічної праці Ольги Іванівни Кравець (10.02.1944):

«Ще з дитинства наслухана різних легенд, оповитих казковістю. У  деякі щиро вірила, оповідала учням для наслідування. Протягом життя сама ставала свідком майбутніх легенд. А пролине час і моя розповідь про наш райський сад стане однією з них.

Надвечір’я. Сиджу під стріхою батьківської хати, котик заколихує муркотінням. Бачиться мені під блакитним небом оксамитово-рожевий килим, який колишуть мелодійні бджілки. А по ньому котиться сонце і пірнає в глибінь райського саду, який є часточкою і моєї долі.

З розповіді батьків, найпершим садівником пам’ятають Марка Несторовича Тільного (1902-1980). Зразу через дорогу за теперішнім Будинком культури стояло багато колгоспних вуликів. Пасічником був Омелян Деревинський, а згодом бджолярську справу унаслідував його син Микола Омелянович Деревинський. Медоносили бджілки із свого ж розкішного саду, в якому спочатку росли чотири ряди яблунь сорту донешта, два ряди білого наливу, потім ряди антонівки, золотого кальвілю –все це квітуче видовище розлягалося аж до лісочка. Тут на цьому місці зараз дитсадок «Пролісок» і приватні господарства. У міжрядді молодих щеп завжди садили городину.

Бригадиром овочево-садової бригади був Іван Кононович Старук. Уся територія відділялася ровом, який духм’янився різнотрав’ям. По периметру на дроті бігали великі собаки-охоронники. Часто і нашого Боцмана-розумника брали в сторожі. За його службу батьку восени давали мішок яблук. Сторожами були Самійло Хтодосьович Форноляк, Григорій Йосипович Школьний, Микола Трохимович Говорун. Ніхто не наважувався красти яблука і овочі. Бережно і відповідально ставилися до саду. І він дякував гарними врожаями. Щодня відправляли повну машину з ящиками відбірних врожаїв до Києва. Врожай збирали робітники овочевої бригади (в основному жінки), частенько долучали і учнів до роботи в саду, особливо навесні до обкопування, де трактор не розорав. Також гілки зносили. Працювали з охотою, бо там якась чарівна аура була. Дерева ставали свідками закоханих поглядів, майбутніх мрій юності. Пам’ятаю, як сідали на розлогі гілля і погойдуючи ногами, смакували соковитими яблуками. І зараз відчуваю оте дивне тепло в долонях, коли торкалася дерев того саду, хоч вони давно знищені.

А Грушки (грушевий сад) за Будинком культури допомагали садити ми, учні. Якраз у суботу перед Пасхою. Тодішня влада постійно влаштовувала суботники на великі свята, навіть у Великодню неділю ми білили дерева, обрізали, а хто не виходив, отримували догани від парторгів. І самі ж не знали, що коїли – нівечили долю собі та й ще не одному поколінню.

А там, де був ще недавно ЖЕК, росли розкішні виноградники. Пам’ятаю, в 50-х роках були гарні теплиці. Я частенько бігала за маму Євдокію Дмитрівну Кравець пікірувати розсаду.

Третій сад – виключно яблуневий – посадили, де зараз житловий масив. Росли сорти антонівки, симиренки, пепенки, сніжний кальвіль. На той час садівником був Микола Просяник (Шахмет на нього казали). По краях рову росло багато вишень, а через дорогу «чатували» колгоспні комори.

А ще уявіть собі: тоді сад обтрушували від шкідників дустом! До довгої палиці прив’язувався мішечок, яким і обтрушували дерева. Те саме робили і на присадибних ділянках. Це зараз ми знаємо, яка це страшна отрута.

А де зараз парк, там був клуб на два ходи. До бібліотеки вхідні двері були такі важкі і дуже рипіли. А який приємний запах тих давніх книг! Знаннями пахли. Бібліотекарем була приємна шанована Людмила Михайлівна Підтілок (дівоче Макаренко). Ми її усі звали люб’язно тьотя Люся. Світла пам’ять їй.

Пам’ятаю раннього весняного дня вибігаємо ми з бібліотеки – і в сад. Попід мерзлим листям яблука шукати. Який же в них смак радості! А особливо під курликання журавлів і цвірінькання синичок.

А чи задумувався хто, що не так просто яблуко має форму землі, сонця чи місяця. Мабуть, не задумувався, бо десь хтось дав вказівку знищити райський сад, який обухівські старожили берегли, як зіницю ока. Вони ж не садили, не доглядали, то їм не болить – не своє ж. А хіба іншого місця для новобудов не вистачало? Коріння яблуні до 300 років може плодоносити – таке живуче. Тільки уявіть, яку інформацію мав і беріг яблуневий закоханий залюблений сад.

Дуже доречна назва мікрорайону Яблуневий, тільки ж де яблуневий сад?.. Доречніше було б назвати мікрорайон Антияблуневий. Ятрить душу старожилів той яблуневий геноцид. Я ж, як педагог зі стажем, закликаю своїх учнів оправдати назву рідного мікрорайону вже гарним вчинком. Дорогенькі мої, посадіть на місці викорчуваних красунь яблунь молоденькі щепи, а з ними закладіть і благословення своїм родинам на щасливе майбутнє в Яблуневому. Бо я ж вас так усіх люблю. Бог вам на поміч».

Оригінал матеріалу тут

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації

Новини партнерів

Loading...
Загрузка...
Поширте цей матеріал серед друзів та знайомих